Історія школи

ІРШАВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ ст. №1

Перший навчальний заклад у районі, що почав давати дітям щойно визволеного краю повну середню освіту, відкрився у 1945 році. Із заснуванням цього навчального закладу створилися сприятливі умови для розквіту освіти у районі.

Іршавська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1

У 1946 році новостворена школа розмістилася в приміщенні нотарського уряду і мала тільки 9 класних приміщень. Старші класи були сформовані з молоді Іршави та ближніх сіл району. Умов для навчання не було майже ніяких. Не вистачало підручників, літератури, програм та й самих вчителів. Тому до вчительської роботи залучались, в першу чергу, місцеві кадри, які мали вищу освіту. Серед них перший директор школи – Ю.Ю.Іванчо, вчителі М.А.Білинець, В.Ф.Ушаков, Ю.М.Глеба та інші. Трохи пізніше вчительська когорта поповнилась групою вчителів – випускників різних педінститутів, які приїхали сюди за направленням. Це – А.В.Корзун (другий директор школи), В.А.Болдир, Г.С.Дворнік, Г.М.Кравченко. Важко перелічити всіх тих, хто у важкі післявоєнні роки творив славу школи, “сіяв розумне,  добре й вічне”.  Перший самостійний випуск 1947 року нараховував 11 учнів.

У 1949 році, коли пройшов поділ школи на дві – середню та семирічку,  у середній школі залишилось 18 класів та 19 вчителів. І знову нова хвиля молодих учителів з різних куточків України приїхали в Іршаву, щоб передавати свої знання місцевим юнакам та дівчатам. Серед них В.С.Волос, В.А.Карпова, Л.Я.Жданова, М.О.Сафонов, Г.М.Кочкіна, О.І.Михайліченко.

У 1968 році здійснено добудову школи, що привело до поліпшення умов для навчання учнів та роботи педагогів.
Навчально-виховний процес забезпечують 6 вчителів-методистів, 18 старших вчителів, 34 спеціалісти вищої категорії, 1 практичний психолог-методист. Із року в рік зростає кількість учителів, які підвищують свій кваліфікаційний рівень.

У 2007 році школа першою в районі атестована з відзнакою. На сьогоднішній день у стінах школи здобули середню освіту близько 6,5 тисяч випускників, серед яких кандидати та доктори наук, академіки, генерали, лауреати премії ім.Дж. Сороса. У 2012- 2013 навчальному році у 30 класах школи навчається 684 учнів.

 

Пам’ятні імена

КОВАЛЬ ГАЛИНА ФЕДОРІВНА

Коваль Галина Федорівна

Коваль Г. Ф.

(9 листопада 1926р. – 3 червня 1996 р.) – народилася в с.Колба Тісульського району Новосибірської області в сім’ї робітників. У 1945 році стала студенткою філологічного факультету Народів Півночі Ленінградського державного університету ім.Жданова за спеціальністю фінська мова, російська мова та література, після закінчення якого в 1950-му році була направлена вчителем російської мови та літератури в с.Довге Іршавського району. Тут вийшла заміж і народила 3-х дітей: двох доньок і сина. У Довжанській середній школі Галина Федорівна пропрацювала 21 рік. Була організатором та керівником учнівського лялькового та самодіяльного драматичного театру.

У 1971 році переїхала зі своєю сім’єю у місто Іршава, де продовжила роботу за спеціальністю в Іршавській середній школі. За 18 років роботи у цій школі на рахунку Галини Федорівни було багато відкритих уроків для колег району, області, виступи з ляльковим та драматичним учнівськими театрами, якими вона керувала. У своїй роботі вона впроваджувала такі форми, прийоми та види роботи з дітьми, які допомагали виховувати вдумливого читача, формували емоційну сферу свідомості учнів, їх уяву. Цьому допомагало усне словесне малювання, яке потребує розвинутої творчої уяви, певного запасу слів; ілюстрування літературних творів, яке передбачає вдумливе проникнення в текст твору, розуміння його.

Досвід роботи вчителя-методиста Галини Федорівни Коваль із питання естетичного виховання учнів вивчався Закарпатським інститутом удосконалення вчителів, на основі якого було випущено методичний посібник “Глибоке проникнення”, обласною кіностудією був знятий документальний фільм про її роботу. Галина Федорівна була депутатом Довжанської та Іршавської районної Рад депутатів трудящих, обиралася народним засідателем в Іршавський районний суд.

За свою багаторічну плідну роботу та успіхи досягнуті в навчанні та вихованні підростаючого покоління неодноразово нагороджувалася Почесними грамотами Міністерства освіти УРСР, обласного та районного відділів освіти, ювілейною медаллю „За доблесний труд”, „В ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна”, медаллю „За трудову відзнаку”.

(Записано за спогадами дочки Кобаль В.В.)

ВАШ ЕРНЕСТ ВАСИЛЬОВИЧ

Ваш Ернест Васильович

Ваш Е. В.

(12 жовтня 1928 р. – 28 листопада 2005 р.) – народився в с.Лоза Іршавського району в селянській сім’ї. Здобував освіту спочатку в початковій школі в рідному селі, потім – в горожанській школі в с.Білки, учительській семінарії в м.Мукачево (провчився тільки один рік), Іршавській середній школі, з 1948 року продовжив навчання на історичному факультеті Ужгородського державного університету. У 1953 році був направлений в Білківську школу вчителем історії. Працював завучем Доробратівської, директором Лозянської шкіл, а з 1959 року очолив Іршавську середню школу. До визнання й професійної майстерності йшов упевнено, даючи глибокі знання учням, наставляючи на плідну роботу своїх підлеглих, колег, впроваджуючи передовий досвід у навчально-виховний процес. 40 років роботи в Іршавській середній школі були віддані служінню своєму народові, навчанню та вихованню молодого покоління. За цей період значно поліпшилася матеріально-технічна база школи. У 1968 році було завершено добудову нового корпусу школи.

Тисячі юнаків та дівчат залишили стіни школи й пішли в самостійне життя з його настановами та порадами. Найкращим подарунком для нього були успіхи його вихованців. А серед випускників школи – 22 доктори наук, 32 кандидати та доценти.
Багато разів обирався депутатом Іршавської міської Ради, членом виконкому.
За сумлінну роботу нагороджений нагрудним знаком „Відмінник народної освіти”(1965), орденами Трудового Червоного Прапора (1971) та Жовтневої революції (1981), медаллю „Ветеран праці”.

(Записано за спогадами дочки Станканинець М.Е.)

КЕРЕЧАНИН ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ

Керечанин Василь Петрович

Керечанин В. П.

(18 липня 1929 р.нар.) народився в с.Лоза Іршавського району. Закінчив Народну школу в рідному селі, вчився в горожанській школі та Іршавській середній школі. Потім військова служба в рядах Збройних сил в м.Калінінграді. У 1950-1951 рр. навчався в двохрічній партійній школі. З 1952 по 1965 роки працював в Іршавському райкомі партії та секретарем Іршавського райкому комсомолу, одночасно заочно навчаючись на історичному факультеті Ужгородського державного університету. У 1965 році був прийнятий вчителем історії і суспільствознавства в Іршавську середню школу і вже через рік призначений заступником директора по позакласній роботі.
Працюючи в школі, займався краєзнавством, археологією, лекторсько-пропагандистською діяльністю. Уроки цього вчителя були наповнені любов’ю до свого предмета. І не раз разом з учителем учні вели розкопки на горі Стремтура, де були перші поселення людей, лазили по горах в пошуках цікавих історичних знахідок.

Василь Петрович добре розумів, що школа – це не тільки уроки, навчання, здобування знань з основ наук. Тому, крім навчальної роботи з учнями, значну увагу звертав на розвиток художньої самодіяльності. Він не шкодував свого часу для організації та проведення цікавих та змістовних позакласних заходів, був ініціатором створення в школі художньої самодіяльності. У школі працювали три учнівські хори, кілька вокальних ансамблів, в яких займалися діти різного віку, танцювальна група, які були відзначені дипломами 1-го та 2-го ступенів на Всесоюзному огляді дитячої художньої самодіяльності. Не було такого куточка району, а то й області, куди б не запрошувалися вокалісти та танцюристи школи – трудові колективи, військові частини, учнівські колективи інших шкіл.

У 1983 році був призначений директором Іршавської середньої школи № 2. Уже будучи на пенсії, з 1993 по 1998 рік працював заступником директора Іршавської станції юних туристів. Особливо в цей період, займається вивченням історії Іршавщини, збирає розповіді, бувальщини, легенди про наш край та людей, які прославили його. У кожній домівці з нетерпінням чекали чергового випуску районної газети „Нове життя” з статтями Василя Петровича.

Учитель-методист. Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора, медалями „За трудову доблесть” та „Ветеран праці”.

(Записано за спогадами самого Керечанина В.П.)

БУРЧ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ

Бурч Василь Васильович

Бурч В. В.

(2 січня 1919 р. – липня 1992 р.) народився в с.Смологовиця Іршавського району. Навчався спочатку в своєму селі, а з десяти років у горожанській школі м.Сваляви, яку закінчив з „похвалою”. У 1935 році вступив у Мукачівську учительську семінарію, навчання в якій було перервано відомими подіями 1939 року. У цей період юнак разом з іншими студентами, яким роздали зброю, був засланий на „поле битви „Рокосовське”, де полягло багато студентської молоді.

Після закінчення семінарії був направлений у віддалений район – Синевір-Лазіщину. Поряд з учительською роботою займався і оформленням приміщень, організував шкільний, згодом, сільський хори. Паралельно вчителює в селі Колочава, де познайомився з дівчиною, яка пізніше стала його дружиною.
У воєнному 1944-му році важко захворів і змушений був лежати. Але й хвороба не відірвала його від подій, що відбувалися в краї. Слухаючи радіо, яке було тільки одне на все село, він повідомляв про основні події партизанам.

По закінченню Великої Вітчизняної війни, Василь Васильович розпочинає роботу по організації горожанської школи в районному центрі, яку сам і очолив. Саме за його активної участі були організовані перші наради вчителів, перший учительський бал. Він організував хор вчителів, хор старших та хор молодших учнів. Відданий музиці та й узагалі мистецтву, у 1946 добився відкриття музичної школи. Керуючи Іршавською середньою школою, а був він і заступником, і директором, значну увагу приділяв належній освіті самих вчителів, яку не всі мали. Сам поступив в Київський інститут ім.Горького на факультет російської філології.

З 1959 року Василь Васильович переїжджає в обласний центр, так як був переведений на роботу в обласний відділ народної освіти спочатку першим заступником, а потім і завідувачем облвно, де пропрацював майже 15 років.

Уміючи працювати з людьми і глибоко розуміючи суть освіти, В.В.Бурч вніс вагомий вклад у розвиток освіти краю. Важко перелічити всі нововведення, які були запропоновані ним і успішно реалізовані: побудовано 208 нових шкіл, у тому числі для сліпих та розумово-відсталих дітей, низку шкіл-інтернатів, дошкільних закладів, утричі зросла кількість ДЮСШ, започатковано проведення оглядів художньої самодіяльності шкіл-інтернатів та спецшкіл, відкрито студію юних художників З.А.Банонія, розпочато будівництво нового приміщення Мукачівського педучилища, введено підготовку вчителів 1-4 класів для шкіл з угорською та молдавською мовами навчання.

У 1974 – 1980 роках був директором Мукачівського педучилища. Домагається того, що для заочників приїжджають читати лекції викладачі з Івано-Франкіського педінституту. Здійснилась його мрія про підготовку на базі училища вчителів-початківців з вищою освітою. Серед численних грамот та нагород найвагоміша – орден Макаренка.

(Записано за спогадами сестри Стегури С.В.)

ІВАНЧО ЮЛІЙ ЮЛІЙОВИЧ

Іванчо Юлій Юлійович

Іванчо Ю. Ю.

( 5 травня 1918 р. – 31 жовтня 1985 р.) – народився в селі Верб’яж Свалявського округу Закарпатської області в сім’ї священника.

У 1923 році сім’я переїхала в село Веряця Виноградівського району, де Юлій навчався у початковій школі. У 1928 році поступив у гімназію в м. Ужгород, а по закінченні 5-го класу продовжував навчання в м. Хуст, де в 1937 році одержав атестат зрілості. Цього ж року вступив в університет ім. Масарика в м. Брно (Чехословакія). У 1939 році, коли Закарпатська область була під окупацією угорців, продовжив навчання у м. Дебрецені (Угорщина). 1 лютого 1941 року по причині переведення фізико-математичного факультету переїхав в м. Клуж ( Румунія ). Закінчивши навчання, залишився працювати в університеті Франца Йосифа асистентом фізико-математичного факультету. Потім деякий час був асистентом медичного факультету Пейчського університету ім.Ержибей.

У 1944 році був призваний у Мадярську армію у м. Чаповець (Югославія). У квітні 1945 року по звільненню Червоною Армією міста був переведений у табір для військовополонених у м. Баю (Венгрія), де працював писарем і перекладачем. У жовтні 1945 року недовгий час до призначення його директором Іршавської школи працював викладачем математики в семирічній школі с.Королева Хустського району. З вересня 1946 року і до виходу на пенсію – учитель математики Іршавської середньої школи. Усі випускники з перших років роботи середньої школи з глибокою вдячністю згадують уроки математики, а багато з них саме з легкої руки Юлія Юлійовича продовжили навчання на фізико-математичному факультеті, стали вчителями, вченими. Він гордився своїми випускниками – В.І.Фущичем – академіком Національної академії наук, доктором математичних наук, братами Баранніками – Леонідом, Анатолієм та Валерієм – докторами математичних наук, Л.Л.Шимоном, І.І.Химичем – докторами фізико-математичних наук, С.С.Поляком, В.А.Данканичем – кандидатами математичних наук.

(Записано за спогадами невістки Іванчо Т.І.)

БІЛИНЕЦЬ ГАННА МИХАЙЛІВНА

Білинець Ганна Михайлівна

Білинець Г. М.

(06 березня 1937 р. – 26 травня 2006 р.) – народилася в селі Іршава Закарпатської області. Середню освіту здобула в Іршавській середній школі, яку закінчила в 1955 році. Відтоді почалася її трудова діяльність. Здібній учениці запропонували місце піонервожатої в Чорнопотіцькій середній школі. Її наполегливість та добросовісність у роботі були помічені, і в листопаді 1956 року вона була призначена зав.обліком Іршавського райкому ЛКСМУ. У 1960 році продовжила здобувати освіту на заочному відділенні філологічного факультету Ужгородського державного університету. І вже з 1963 року працює вчителем української мови та літератури в Дубрівській восьмирічній школі. Ще й донині у Дубрівці пам’ятають чуйну, добру вчительку, яка вміло вела дітей у світ літератури, навчала рідному слову. У жовтні 1971 року була обрана головою Іршавського райкому профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових установ.

У вересні 1973 року Ганна Михайлівна перейшла працювати в Іршавську восьмирічну школу. З 1976 по 1979 рік – звільнений голова Іршавського райкому профспілки працівників освіти. І вже не тільки учні вдячні їй за науку, але й майже тисячний колектив освітян району, який звертається до неї за допомогою або просто за добрим словом. Далі, аж до виходу на пенсію, працювала в Іршавській середній школі. І на посаді заступника директора школи з навчально-виховної роботи по початковим класам, і викладаючи українську мову та літературу всі свої зусилля направляла на вирішення актуальних потреб освіти. Ганна Михайлівна мала звання „старшого вчителя”, нагороджена нагрудним знаком „Відмінник народної освіти”. Ніби про неї великим українським педагогом В.О.Сухомлинським сказані такі слова: „…вчитель серцем до дитини”. Чотири рази обиралась депутатом Іршавської районної ради.

Її клопітка повсякденна педагогічна робота була відзначена медалями „За трудову доблесть” та „Ветеран праці”, неодноразово нагороджувалась Почесними грамотами Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок, Центрального комітету та Українського республіканського комітету профспілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ, Почесними грамотами Міністерства освіти та науки, обласного та районного відділів освіти.

(Записано за спогадами чоловіка Білинця Д.М.)

ФЕЧКО ІВАН МИХАЙЛОВИЧ

Фечко Іван Михайлович

Фечко І. М.

(28 травня 1920 р. – 29 жовтня 2001 р.) – народився в с.Довге Іршавського району в сім’ї селян. У рідному селі закінчив 6 класів початкової школи, а неповну середню освіту отримав у Білківській горожанській школі в 1936 році. Окупація мадярськими військами частини Закарпаття не дала змогу продовжити навчання в державній гімназії м.Мукачево, в яку юнак вступив у 1937 році. З вересня 1939 по 1943 рік навчався в гімназії м.Хуста, де й отримав атестат зрілості. Свою трудову діяльність розпочав на будівництві залізної дороги в с.Рахово, звідки був призваний в армію. Після визволення Закарпаття радянськими військами працював секретарем Довжанської сільради. 26 листопада 1944 року був учасником І з’їзду народних Комітетів Закарпатської області, на якому прийнято маніфест про возз’єднання Закарпаття з Україною.

У травні 1945 року Івана Михайловича було переведено на роботу в Іршаву секретарем районного відділу соціального забезпечення. Потім в 1949-1953 роках – бухгалтер районного відділу освіти і вчитель фізики в вечірній школі робітничої молоді. І без малого 30 років роботи в Іршавській середній школі. У 1963 був призначений заступником директора школи по виробничому навчанню, а з 1967 і до виходу на пенсію – заступник директора з навчально-виховної роботи.

Робив свій внесок у зміцнення матеріально-технічної бази школи. Саме за його участі школу переведено на кабінетну систему навчання, удосконалювалась методика використання наочних посібників. Іван Михайлович власноручно забезпечив кабінети фізики, хімії, біології, історії, російської мови і літератури, географії технічними засобами навчання: встановив кіноапарати, автоматичні штори, стаціонарні екрани. На своїх уроках виховував любов до вивчення фізики, прививав учням навики дослідницької роботи. Особливу увагу приділяв роботі з дітьми, схильними до технічного моделювання. Багато років підряд вів фізико-технічний гурток при школі. До цього часу зберігаються в фізичному кабінеті радіовимірні прилади, діючі навчально-методичні посібники, моделі та макети, виготовлені руками гуртківців під керівництвом Івана Михайловича. І як результат – значна частина випускників обрала шлях свого вчителя: І.М.Митровцій – кандидат фізико-математичних наук, П.П.Пуга – доктор фізико-математичних наук, М.К.Гребенюк – вчитель фізики Ужгородського математичного ліцею, лауреат Соросівської премії в галузі фізики.

Його праця була відзначена урядовими нагородами: медаллю „За доблесну працю”, ювілейною медаллю „Захиснику Вітчизни”, медаллю „Ветеран праці” та „Учасник Всесоюзної сільськогосподарської виставки”. Фечко Іван Михайлович – відмінник народної освіти, вчитель-методист. Серед його нагород численні Похвальні та Почесні грамоти Міністерства освіти та науки України, обласного та районного відділів освіти, обласного та районного комітету профспілок.

(Записано за спогадами дружини Фечко Г.В.)

Comments are closed.